Політика в спорті: чи варто Піке припинити грати за збірну Іспанії?

Хаб'єр Мікель Еррекондо Салцаменді Він був хорошим гандболістом. Він грав у кількох командах першого дивізіону, як у Країні Басків, так і в інших у тому, що він назвав би «іспанською державою». Сучасник Іньякі Урдангаріна, він кілька разів зустрічався з ним у національній збірній. Тому що Errekondo Він грав до дев'яти разів у футболці збірної Іспанії з гандболу.

Після відходу з гандболу Еррекондо був мером Усурбіля депутатом Конгресу, де донедавна був прес-секретарем Амаюра.

Так каже Еррекондо Його рішення взяти участь у збірній Іспанії не викликало у нього ніяких конфліктів, оскільки, за його словами, Це не змінило мої думки.. Проте він зізнається, що для прийняття рішення виступати у збірній йому довелося багато думати, і що йому було непросто пояснити в націоналістичному середовищі, чому він «грає з ворогом». багато твого Кинули йому в обличчя.

Справа Еррекондо не нова. Задовго до цього знаменитий голкіпер збірної Іспанії Хосе Анхель Ірібар, пережив подібну дилему, ускладнену тим фактом, що він виступав у національній збірній між 1964 і 1976 роками. Франциско Франко Бахамонде з трибун спостерігав за його подвигами. Ірібар, пов'язаний у перші роки переходу до партії Еррі Батасуна, неодноразово заявляв, що коли він грав у національній збірній, він мав протилежні почуття тому що, з одного боку, він грав з Іспанією, а з іншого – проти Іспанії.

Останніми роками це питання загострилося, оскільки незалежність стала темою постійних дебатів в іспанській політиці. І спортсмен, який На даний момент людиною, яка втілює суперечку, безсумнівно, є Жерар Піке.

Піке захищав футболку збірної Іспанії з 2009 року, а разом з нею Він був чемпіоном Європи та світу. Як і в інших видатних спортсменів, йому це не завадило відкрито демонструють за «право вирішувати» каталонців. Його заяви на ці теми завжди викликають суперечки, і він не змовкає ні в Твіттері, ні там, де його запитують. Все це породило а клімат думок, що суперечить його спадкоємності в іспанській команді. Піке звинувачується (і всіх спортсменів, які думають як він), щоб використовувати команду, в яку він не вірить, скористатися його перевагами, його престижем або можливостями, які він пропонує, просувати себе особисто, коли він дійсно зневажає її.

Дебати на вулиці є відкритими, і є багато тих, хто вважає, що ці спортсмени морально зобов’язані відмовитися від участі у збірній країни, яку вони ненавидять.

На мою думку Це дуже несправедлива полеміка, оскільки вона змішує особисту політичну позицію спортсмена з його професійною кар'єрою. І вони тут ні при чому. Як люди, ми всі маємо думку. Ми живемо в демократії, і логічно часто ці думки не збігаються з рішеннями уряду, парламенту чи іншої інституції. Ми всі маємо право критикувати ці рішення, думати як нам заманеться, не завдаючи нам шкоди в публічній сфері.

Спортсмени не є тими, хто вирішує, якими є географічні межі їхньої країни, як вона організована чи які політичні характеристики має. спортсмени як такий, Вони грають у тих добірках, які є, ті, які реагують на політичну ситуацію кожного моменту, не маючи можливості вирішити що-небудь щодо них.

Тому просити Піке (і багатьох інших) відмовитися від гри за єдину конкурентоспроможну команду, до якої вони мають законний доступ, еквівалентно вимаганню від кожного свого роду «патріотичного посвідчення», яке не сумісне з демократією. Політичні погляди не можуть призвести до негативних наслідків на особистому чи професійному рівні.

Людина може побажати існування Каталонської держави, Унітарної Піренейської конфедерації всього півострова або незалежної Республіки Картахена. Конституція захищає вас від цього. Відмовляти йому, тому що він має ці бажання чи будь-які інші бажання, його право брати участь у законно створених національних збірних – це божевілля. Думка не чинить злочину. Бажання теж. Те, що прихильник незалежності бере участь у національній збірній, відмінній від тієї, яку він, можливо, хотів би, не є нелояльністю.

Піке не безглуздий, не фальшивий і не зрадник. Він захищає сорочку, яку повинен захищати. Що є непослідовним у демократії, так це очікувати, що наші особисті бажання ідентичні суспільній організації, в якій ми живемо. Незрозумілим було б те, що в установах, спортивних чи національних збірних могли б брати участь лише ті, хто з ними погоджується на сто відсотків.