2×1: Що ліві не визнають про мінімальну зарплату

Однією з зіркові пропозиції документа, що Ми можемо  представлений до PSOE 15 лютого істотне підвищення мінімальної заробітної плати в Іспанії. Це хороша ідея?

Серед найпоширеніших нав’язливих ідей лівих, безсумнівно, підвищення мінімальної зарплати. На 700, на 800, на тисячу євро на місяць... Передвиборчі обіцянки йдуть одна за одною, аж часом здається розіграшем. Хто дає більше?

Чого вони ніколи не скажуть нам зліва, це те, що кожне економічне рішення має дебет і кредит, гарне обличчя і не дуже гарні наслідки. Друге забудуть. Завжди.

Щоб зрозуміти проблему, ви повинні це знати зарплата це ціна. Це ціна, яку платить роботодавець за використання робочої сили людини. На ринках ціни Вони утворюються «перетином попиту та пропозиції». Якщо багато тих, хто пропонує свій продукт (у даному випадку це їх особиста робота), і мало тих, хто вимагає, ціна падає, тому що є з чого вибирати, а якщо навпаки, ціна зростає. Це все. Ринкові економісти кажуть, що механізм працює, і що треба залишити його в спокої і не втручатися. Ціни зростають або падають, доки не буде досягнуто рівноваги, коли всі пропоновані продукти зрештою купуються за ціною рівноваги. Тому теоретично безробіття бути не повинно. Ідеального ринку бути не може.

Чому ж тоді існує безробіття в реальному світі?

Скажімо невеликий рівень ресурсного безробіття неминучий. Праві економісти визнають, що існує невеликий рівень безробіття, який пояснюється залученням нових працівників, яким потрібен короткий час для влаштування, необхідною адаптацією до технологічних змін, ротацією між одним видом діяльності та заміною. .поколінні, через зміни в сім'ї, які вимагають зміни дому та роботи... але всі ці фактори можуть породжувати 2% чи 3% безробіття. Не набагато більше.

Але чому тут набагато більше безробіття?

Якщо ми запитаємо це, праві економісти прийдуть на допомогу. Кажуть, якщо таке безробіття, то може бути тому що ми наполягаємо на ігноруванні ринку. Ринок, що працює сам по собі, досяг би розумних домовленостей. Але, звичайно, ми йому не дозволяємо. Ми заплутуємо себе, нав’язуючи, що є гідним, а що ні, встановлюючи максимальні години, які повинні бути виконані, зарплати, які повинні бути виплачені, ліміти того і того...

І тоді виникає проблема. Проблема називається жорсткістю, і це оплачується високим рівнем безробіття. І платять за це ті, хто внизу.

Бабусі потрібен погодинний помічник, тому що вона живе одна і є речі, які вона вже не може зробити сама. Вона має прийнятну пенсію в 1.000 євро на місяць, і вона може найняти когось, щоб допомагати їй кілька годин на день в обмін на 400 євро на місяць (плюс 50 внесків). Бабуся підраховує і бачить, що після цих платежів у неї буде залишатися 550 євро на місяць на витрати. Ви можете собі це дозволити. Отже, ви вирішили найняти когось. Але потім він натикається на закон. Держава, оскільки воно того варте, вирішує, наприклад, що ці відпрацьовані години не коштують менше 550 євро (плюс 75 внесків). Потім бабуся буде змушена ще раз підрахувати, щоб переконатися, що після виплати цієї зарплати вона матиме 375 євро на місяць безкоштовно. Я не міг з цим жити.

Тож у старенької дві опції:

1. Відмовтеся наймати будь-кого і обходись якнайкраще. Якщо так, то ми матимемо на одного безробітного більше, ніж потрібно, безробітного, якого б не було, якби держава не наполягала на вирішенні наших проблем.
2. Порушувати закон, ризикніть і платіть комусь 400 євро на місяць під капотом. Таким чином бабуся також економить 50 євро на місяць. Якщо це станеться, ми матимемо ще одну занурену роботу. І багатша бабуся. І робітник без покриття. І держава, яка не збиратиме ні внесків, ні ПДФО.

У Норвегії перше рішення виграло б переконливо. В Іспанії другий варіант має багато шансів на успіх. В обох випадках для суспільства в цілому, ми матимемо більше безробіття, чи більше тіньової економіки, чи те й інше одночасно. З метою пошанування працівника, державний захід досягає того, що він відправляє працівників у стан безробіття або відсутності соціального захисту. Тим, хто вважає, що захищає, завдають шкоди, тому що все це не впливає на працівників, які заробляють 2.500 євро на місяць. Це впливає на тих, хто знаходиться нижче.

Попутно трапляється інший ефект на думку ринкових економістів: шляхом встановлення або підвищення мінімальної заробітної плати, споживання менше (попит) у суспільстві в цілому. Бабуся відкладе частину своєї пенсії, і ця частина повернеться в економічний цикл набагато пізніше. Тим часом ці гроші будуть простоювати. як безробітні залишаються найменш кваліфікованою частиною суспільства, чия рівноважна заробітна плата нижча від мінімальної заробітної плати, встановленої вище.

Після введення мінімальної заробітної плати, суспільство в цілому зубожіє. Це призводить до вищих рівнів безробіття, тіньової економіки та експлуатації праці. Постраждають державні рахунки: доходів буде менше, і вони не зможуть задовольнити потреби у зростаючих субсидіях. Новий і нищівне порочне коло захопить економіку країни.

Тоді міністр економіки Podemos матиме серйозну проблему. Але він нам скаже, що винна Трійка. Ймовірно.

@josesalver