Надмірна вага тероризму в ЗМІ

З нагоди сьогоднішніх терактів у Манчестері ми рятуємо запис, який ми опублікували два місяці тому на тому самому веб-сайті, після нападу в Лондоні.

Вперше опубліковано 23 березня 2017 р.:

Багато років ми жили в Іспанії. Кожен напад, кожен новий акт варварства, який ЕТА здійснила у 80-х і 90-х роках, поширювався, посилювався засобами масової інформації. І сам факт розголосу послужив для терористів стимулом до наступного злочину.

Настільки, що терористичне угруповання зрештою шукало більшої присутності, більшого впливу, намагаючись вбивати у спосіб, який мав би найбільший вплив у ЗМІ. Так відбувалися найкривавіші атаки, ті, чиї імена ми пам’ятаємо досі (Хіперкор), або ті, що принесли додаткові дози жорстокості (Ортега Лара, Мігель Анхель Бланко).

Минуло років покриває мантією забуття сотні вбитих людей, але саме їхній вплив на медіа означає, що про деяких, саме про тих, про кого йдеться вище, пам’ятають. У них було щось інше: вони привнесли родзинку, яка перетворила їх на ікони, які неможливо забути.

Сьогодні ми страждаємо від іншого виду тероризму. Це релігійний терор, який готовий пожертвувати собою, і це робить його ще більш небезпечним у його корені. Але це, перш за все, терор, який народився разом із засвоєним уроком у суспільстві, де засоби масової інформації є набагато більшими, безпосереднішими, а також більш схильними до сенсацій, ніж будь-коли.

На відміну від інших терористів, джихадистський не починав нерішуче, а потім збільшував дозу насильства, поки не опинився поглиненим власним варварством, як це сталося з європейським тероризмом у 20 столітті. Навпаки: терор, який ми сьогодні терпимо, почався з убивства не однієї, двох чи трьох людей, а відразу двох тисяч, двохсот, п’ятдесяти. Це тероризм, який використовує нову форму страху, яка базується не на страху наступного нападу, а на пам’яті про минулі напади.

Лише так можна пояснити, чому останні атаки настільки широко представлені в засобах масової інформації, коли об’єктивно їх масштаби значно менші, ніж ті, що їм передували. Джихадисти виконали цю роботу відразу, в перші роки своєї діяльності, а тепер поки що обмежуються життям за рахунок прибутку, так що поодиноких дій поодиноких божевільних, ледве пов’язаних зі справжньою злочинною організацією, достатньо. для них, щоб зберегти полум'я. Продовження їхнього варварства ще ніколи не було таким дешевим для варварів: ЗМІ та клімат, створений у західній громадській думці, щодня кладуть їм це на тарілку.

За старих часів IRAS і ETAS, Червоних Бригад і Баадер-Майнхофа, терористів, які народилися з невеликих місцевих розплідників, уже було багато дискусій про те, чи варто оприлюднювати їхні дії.

Сьогодні ці дебати актуальні як ніколи. Учора ізольований хлопець, жорстокий, але ледь пов’язаний із тими, хто збирається пожинати плоди його дій, убив трьох людей у ​​Лондоні. Подія отримала справді непропорційну присутність і суспільну увагу, зважаючи на її справжній вимір. Кілька років тому кілька європейських країн зазнали постійних і значно гірших ударів без зайвого шуму, а інколи навіть із сумлінням за оприлюднення своєї ситуації. Сьогодні, здається, зникла дискусія про те, чому ми так сильно і так погано посилюємо атаки, єдиною метою (з боку тих, хто смикає за ниточки на відстані) є саме посилення, щоб ми жили не в жаху, а в ненависті.

Треба відкривати дискусію, бо це проблема. Ми не будемо обговорювати необхідність самоцензури при поширенні цієї новини чи щось подібне. У світі, подібному до сьогоднішнього, повному мереж і неформальних засобів спілкування, неможливо уникнути того, що громадськість вирішує вважати «вірусним». Напади відбуватимуться й надалі, і люди продовжуватимуть надавати їм масову присутність в Інтернеті, хоча всі телевізійні станції світу наполягатимуть на тому, щоб це заглушити. Ми не можемо допомогти.

Але ми повинні розпочати дискусію не для того, щоб запобігти поширенню терору, а щоб захистити себе від наслідків ненависті. Тому що ми повинні мати на увазі, що терористи, незважаючи на свою назву, знають, що вони програли битву з терором. Ми продовжимо мандрувати, незважаючи на вас. Ми продовжуватимемо жити, переїжджаючи з одного місця на інше, в межах Заходу, без загрози його присутності, яка потягне нас назад. Ніхто не скасовуватиме поїздку до Лондона, Берліна чи Нью-Йорка через те, що щойно стався напад, після двох-трьох днів після нападу. Терору немає і не буде.

Але, з іншого боку, повторення новин про події, подібні до вчорашнього в Лондоні, оскільки воно не створює терору, воно породжує ненависть, сегрегацію та відчуження. І саме про це йдеться. Зростання певних партій і певних дискурсів у Європі та Північній Америці не є випадковим. Ця ненависть є успішною спадщиною джихадистського тероризму. Більше, ніж терористи, хлопці з ІДІЛ викликають невдоволення проти людей, яких вони нібито захищають. Це зростаюче невдоволення підживлює розрив між мусульманським світом і рештою людства. У цьому полягає великий тріумф фундаменталістів, тому що це відокремлення мусульман від решти є тим, що надає сенс їхньому власному існуванню і робить їх сильними у своїх твердинях.

І хоча ми не можемо на даний момент цьому запобігти, ми повинні принаймні знати про це і не давати так багато боєприпасів ворогу.