[ДУМКА] Помилка відсутності гнучкості іспанського ринку праці.

[стаття liber_all]

гнучкий: RAE 3. присл. Це не підпорядковується суворим правилам, догмам чи перешкодам.

Дуже часто люди, особливо ті, хто називає себе лібералами, гнучко посилаються на законодавчу базу, яка не містить перешкод і правил для найму та звільнення працівників приватними компаніями.

Коли ці люди згадують жорсткість як причину структурного безробіття, вони говорять нам, що законодавча база Іспанії є обмежувальною щодо найму та звільнення.

Гнучкість: здатність легко адаптуватися до різних обставин або адаптувати стандарти до різних ситуацій чи потреб.

Правда полягає в тому, що іспанський ринок праці є досить гнучким, що стало результатом кількох реформ, проведених за останні 35 років. У наш час роботодавець може звільнити без будь-якої причини або виправдання, окрім простого бажання, і може найняти навіть на одну годину. Існує різноманітність контрактів, які адаптуються майже до всіх ситуацій, у яких може опинитися працівник, вони можуть наймати на невизначений термін, але на переривчастий період, вони можуть наймати лише для виконання роботи чи надання послуг, для заміни іншого працівника на певний період часу. .вирішив, що це може бути навіть один день, на невизначений період,  існують навіть особливі випадки для працівників, які проходять стажування чи навчання.

Те ж саме відбувається зі звільненням: роботодавець може звільнити в будь-який час і без будь-яких причин в обмін на компенсацію, яка просто додається до вартості працівника. Ця компенсація зменшувалася з кожною реформою, а також були випадки, коли вона зникала або ще більше зменшувалася. Йдеться про дисциплінарне звільнення або звільнення з об’єктивних причин.

Таким чином, трудове законодавство є дуже гнучким, воно легко адаптується до дуже різних обставин, ситуацій чи потреб.

Наступним питанням буде: чи сприяла гнучкість припиненню структурного безробіття? Відповідь, очевидно, негативна, як ми бачимо щодня. Ми бачимо, як це було в минулому.

Червоним кольором позначені найбільш значущі трудові реформи:

9 жовтня 1984

CEOE, UGT та соціалістичний уряд підписали економічну та соціальну угоду з метою заохочення зайнятості, і було вирішено відкрити двері для тимчасового найму.

http://elpais.com/diario/1984/10/10/economia/466210807_850215.html

Червень 13 1994

Це була найінтенсивніша трудова реформа на іспанському ринку праці, яку просував соціалістичний уряд без участі профспілок.

Нові заходи означали пом'якшення правил укладання контрактів і колективних переговорів. Компанії отримали новий інструмент, збільшивши кількість причин для звільнення через технологічні чи економічні причини форс-мажору, а також запровадили функціональну та географічну мобільність з технічних, організаційних та економічних причин. Було створено новий контракт на навчання, відомий як сміттєвий контракт, який регулював діяльність агентств тимчасової зайнятості (ETT).

http://elpais.com/diario/1994/06/14/economia/771544808_850215.html

28 квітня 1997

Асоціації роботодавців CEOE та CEPYME та профспілки UGT та CCOO підписали Угоду про стабільність зайнятості та колективні переговори, яка діятиме протягом чотирьох років. Угода поділялася на три частини: заходи щодо боротьби з нестабільною зайнятістю, реформа колективних переговорів і усунення нормативних прогалин. Консенсус призвів до нового безстрокового контракту з меншою вихідною допомогою (33 дні порівняно з 45 діючими). Подешевшав постійний найм

http://elpais.com/diario/1997/04/29/economia/862264820_850215.html

Повну хронологію можна знайти тут http://economia.elpais.com/economia/2010/06/15/actualidad/1276587186_850215.html

Серія, яка містить графік, починається лише з 2004 року, але ми всі знаємо цю історію. Жорстоке зростання безробіття та нова трудова реформа Сапатеро в 2009 році, яка не запобігла продовженню знищення зайнятості з дуже високою швидкістю протягом наступних 3 років.

6 березня 2009

Рада міністрів затвердила Декретом-законом шість надзвичайних заходів для підтримки та сприяння зайнятості та захисту безробітних, враховуючи, що пропозиції вже були достатньо обговорені за столом соціального діалогу.

http://elpais.com/diario/2009/03/07/economia/1236380402_850215.html

Підсумок цих 35 років — це безперервні зусилля, спрямовані на полегшення звільнення та найму, непрямі заходи сприяння зайнятості, такі як зменшення внесків, заходи щодо стримування заробітної плати тощо. Одним словом, підвищення гнучкості.

Однак ми не можемо побачити причинно-наслідковий зв’язок між цими заходами та зниженням безробіття; у жодному разі тенденція не порушилась, і після 35 років гнучкості структурне безробіття є константою в іспанській економіці, а обсяг зайнятості надзвичайно чутливий до економічного зростання.

Тому немає сенсу наполягати на ще більшій гнучкості для вирішення проблеми, коли 35-річний досвід показав нам, що такі дії марні.

Тут необхідно дещо пояснити, назва «помилка про відсутність гнучкості іспанського ринку праці» вірна лише частково, оскільки вона стосується лише того, що переважна більшість людей розуміє під «гнучкістю», що є тим, що було говорили досі. Але це стосується лише зовнішньої гнучкості, очевидно присутньої на ринку, на якому 2 мільйони робочих місць можна знищити та знову створити лише за 6 років, і не враховує внутрішню гнучкість, яка є чимось дуже важливим і де це може бути справжньою причиною повторного безробіття.

Я рекомендую прочитати це, це недовго і досить прямо. З цього документа я витягую такі ідеї.

https://www.uam.es/otros/jaeet13/comunicaciones/14_Macroeconomia_y_MT1/Lebrancon_Nieto.pdf

У таблиці та на графіку ми бачимо кількість відпрацьованих годин на одного працівника та коливання відпрацьованих годин у період 2007–2011 років, у розпал кризи.

У 2007/2008 роках тенденцію було порушено, і під час кризи безробіття зросло, але кількість відпрацьованих годин на одного працівника зросла, на відміну від переважної більшості країн ОЕСР. Це свідчить про характеристику іспанського ринку праці: він здатний швидко знищувати та створювати робочі місця, але дуже неефективний у розподілі робочого навантаження.

Нижче наведено рівень безробіття з двома припущеннями, за яких робоче навантаження та активне населення зберігаються, але тенденція до зменшення відпрацьованих годин продовжується.

Але чому спроможність іспанської економіки розподіляти робоче навантаження настільки обмежена?

Одну з причин можна знайти в масштабі бізнесу.

Припустімо, ми намагаємося розподілити певне навантаження між певною кількістю працівників. Компанії знадобиться 51 працівник у першому протифактичному випадку та 17 у другому, щоб мати змогу збільшити свою робочу силу за допомогою нового працівника. Цю операцію було виконано з припущенням, що фірма не може змінити своє загальне робоче навантаження, і що всі працівники звільняються одночасно, доки нова посада не буде забезпечена графіком, ідентичним їхньому. Поєднання посад із різним навантаженням тут не передбачається. У першому контрфактичному, при середній тривалості робочого дня 33,8 години, в штаті 52 робітники sumarЦе була така ж загальна кількість годин, як і інші 51 з реальним днем: 1.756 годин. У другому контрфактичному випадку 18 працівників за 32 з половиною години досягли б такого ж робочого навантаження, як і 17 працівників за 35,4: 585 годин на тиждень. У 2011 році в Іспанії лише від 6 до 6,5% компаній із найманими працівниками мали чисельність робочої сили, що дорівнювала або перевищувала 17 осіб. Підприємств із понад 50 працівниками було ще менше: лише 1,7 відсотка. Слід взяти до уваги, що 55% компаній у 2011 році були приватними підприємцями, тому вони не мали працівників, і що в попередні роки розширення цей відсоток ніколи не опускався нижче 51%. Крім того, серед фірм, які мають співробітників, майже 80% з них мають штат до 5 осіб. Ці розміри різко обмежують можливості компаній гнучко перерозподіляти робоче навантаження всередині компанії.

Насправді, розмір компаній, повністю забутий питання, виходить за межі проблеми гнучкості робочої сили і тісно пов'язаний з продуктивністю, інвестиціями в дослідження і розробки, схильністю до експорту, все це є недоліками іспанської економіки порівняно з навколишнім середовищем.

Інший – у бізнес-спільноті.

Звернення роботодавців до контрактів на неповний робочий день та інших внутрішніх формул гнучкості, які передбачають інший розподіл часу та робочого навантаження, може бути обмежено з трьох причин. Перший відноситься до звички або звичаю, за якими робота неповний робочий день є типовою для певних секторів, професій і груп.

Друга причина пов'язана з простотою розрахунку та реалізації звільнення як механізму коригування. Коли роботодавець змушений зменшити робоче навантаження або зарплату, набагато простіше і швидше допустити закінчення терміну тимчасового контракту або звільнити одного чи кількох співробітників, ніж починати перераховувати робочі години та фонди оплати праці, щоб зберегти робочу силу.

Третя причина пов'язана з останньою. Можливість звільнення може мати дисциплінуючий вплив на працівників.

Дві з цих трьох причин пов’язані з подвійністю ринку праці, подвійністю, створеною штучно за допомогою законодавства, яка тягне за собою інші проблеми, такі як надмірна ротація і з нею відсутність спеціалізації, слабке відчуття єдності між працівником і його компанією, тощо

На завершення, як тільки гнучкість була обрана як причина/рішення безробіття (очевидно, це не єдиний фактор, який потрібно брати до уваги, ми залишимо питання нижчої заробітної плати для іншої статті), ми повинні зосередитися на заходах, які сприяють внутрішній гнучкості, особливо через умови, спрямовані на збільшення розміру компаній і виправлення юридичних недоліків, які спричинили подвійність ринку праці, не означаючи при цьому зменшення захисту зайнятості (і без того досить дефіцитного).