Пабло Іглесіас: 2018 як милиця

Це було необхідно, щоб він народився: був суспільний резонанс, і цей резонанс матеріалізувався в політичну партію, тому що правильні люди зробили необхідні кроки для досягнення цього. Podemos народився, коли він був потрібний, і тріумфував з тієї ж причини. Таким чином підсумовується вся історія «тусовки» з 2011 по 2014 рік.

На початку 2015 року Podemos була партією, яка мала реальні надії потрапити до уряду. Він користувався такою ж чи більшою підтримкою, ніж PP і PSOE, і це також була мобілізована, молода та бойова підтримка. Іглесіас вів першу гру в Іспанії, згідно з опитуваннями, протягом кількох місяців.

Але відтоді все ставало дедалі складнішим. Ще кілька місяців все ще здавалося, що Podemos може замінити PSOE як орієнтир для лівих. Але скоро минув час, і Влітку 2015 року очікування виправдалися. Потім був 20-D, де хлопці Іглесіаса були позаду соціалістів, але вони не зовсім зрозуміли меседж. Пізніше злиття з Ізк'єрда Уніда послужило корисною приманкою для продовження надихання, але воно не виправило глибинні проблеми, а скоріше загострило їх. Останньою можливістю, яка вже була втрачена, була можливість Іглесіаса восени 2016 року. У ті місяці, в розпал жорстокої соціалістичної кризи, яка призвела PSOE до дезорієнтації та звільнення Педро Санчеса, PSOE запропонувала право- зображення крила, що дозволило Podemos знову просунутися вперед, на кілька місяців, навіть чіткіше, ніж у минулому.

перо У період з вересня 2016 року по березень 2017 року у Podemos не вистачало талії та було багато внутрішніх поділів. Саме тоді, коли вони могли надати соціалістам завершальний штрих, зайнявши простір, який вони залишили покинутим, вони дали їм необхідний час для відновлення, потрапивши в проблеми між паблоістами, еррейоністами та антикапіталістами. Нарешті, на довершення дурниць, сектор, який відмовився займати землю праворуч, переміг у Подемосі що соціалісти милостиво дали йому. Подемос зосереджувався на своєму, на своїх дрібницях, замість того, щоб бути уважним до того, що від нього вимагало суспільство та можливості. Така стратегічна незграбність мала дорого обійтися йому через кілька місяців.

Таким чином, соціалісти виграли час, і з плином місяців, логічно, очікування відновилися через чисту втому електорату. Лівоцентристське поле залишилося занедбаним, чекаючи, коли хтось займе його. І ось де ми вже були в 2017, Повернення Педро Санчеса дозволило блискуче відновити соціалістів, які спокійно зайняли перед громадською думкою простір, який їм залишився вільним, і щось більше: вони пішли в наступ. Завдяки додатковій легітимності, з якою Санчес повернувся, перемігши «правих» своєї партії, він продовжив вторгнення, спокійно та без опору з боку окупантів, у ліві райони, які, на думку Podemos, були остаточно завойовані.

Немає більшої незграбності з боку Пабло Іглесіаса та його людей.

Ми підійшли до другої половини 2017 року і вже все вирішено. Сюрпризів немає і не буде. PSOE є і буде для навіки, принаймні, друга гра Іспанії. Щоб знову стати першим, вам просто потрібно сидіти і чекати катастрофи PP, яка завжди закінчується катастрофою (катастрофою першого). Так соціалісти більше не дивляться ліворуч зі страхом, але з прихильністю: є їх милиця, непомітна, майже нешкідлива, за яку вони можуть триматися, коли їм це потрібно, щоб дістатися до Монклоа.

А де тоді Podemos?

Її найвойовніша парафія все ще щаслива, чіпляючись за революційні прокламації та гасла, але цього недостатньо, щоб штурмувати небо. На виборах перемагають не переконані бойовики, а анонімні виборці, і ті завжди виявляються менш стрімкими і, насамперед, менш радикальними. Саме тим елементом, який завжди об’єднував виборців навколо Podemos, була ілюзія. Надія на реальні зміни, на припинення нестерпного стану речей у нашій країні. Здатність підтримувати цю пряму та справжню ілюзію — це те, що завжди відрізняло Podemos від Ciudadanos, і те, що надавало Іглесіасу більшої виборчої ваги, ніж Рівера.

Але яку ілюзію, яку «радість» можна передати країні, коли ти лише прагнеш бути другою партією зліва? Яку автентичну зміну можна запропонувати, якщо вона передбачає лише підтримку уряду, очолюваного іншими?

Парадокс, у який опинилася партія Іглесіаса, полягає в тому, що її відмова зайняти ідеологічний простір, який PSOE залишила вільним у 2016 році, змушує її тепер здатися йому.

Поляризація, концентрація голосів, яка на попередніх виборах могла віддати перевагу йому (і ПП), тепер явно сприятиме PSOE. Ось чому Іглесіас раптом так поспішає змусити PSOE винести вотум недовіри, тому що потрібно відновити популярність, яку вона втрачає стрибками. Якщо ситуація не зміниться і продовжуватиметься так, як це було в останні місяці, через кілька років ми опинимося на загальних виборах, на яких Podemos може втратити значну частину свого електорату, оскільки корисний голос, безсумнівно, буде зосереджений в PSOE, з єдиною метою вигнання PP з уряду.

Єдина ситуація, яка могла б дати трохи повітря Іглесіасу, це проходження зв’яжіться з центральним урядом якомога швидше, маючи деякі міністерства з присутністю в ЗМІ. Однак ризики цієї стратегії також очевидні. Рішення, прийняте в Кастилії-Ла-Манчі підтримати уряд PSOE, про яке рік тому можна було домовитися з позиції сили, зараз дехто тлумачить як таке: як підтвердження підпорядкованої ролі, яку Podemos вже виконує по відношенню до PSOE.

Касі Єдина сильна сторона, яка залишилася у Podemos, це муніципальна влада. І навіть це небезпечно, тому що ні в Мадриді, ні в Барселоні, їхніх відповідних опорних пунктах, вони здійснюють владу самі, а через прилеглих мерів, які можуть у будь-який момент відвернутися від них, якщо виникнуть розбіжності.

Тепер до Церкви можуть боротися лише за збереження певної соціальної видимості це дозволяє йому зберегти ентузіазм своїх численних виборців, щоб не бути зведеним до нікчемності, яку ліві поза PSOE завжди мали в Іспанії. Щоб цього досягти, знадобиться багато неймовірних випадковостей удачі.

Бажання досягти небес, що піднесло Podemos, є той, який, коли виявлено неможливо, може закінчитися потопленням. Іньїго це дуже добре знає.