Готуйтеся до того, до чого ніхто не готовий

Суботній вечір. Ми, іспанці, з самоти наших домівок (у кращому випадку) слідкуємо за появою президента уряду. І раптом, деякі слова встромляються в нас, як кинджали в серці: «найгірше ще попереду, нас чекають дуже тяжкі дні (…) допомагаймо всі один одному, бо об’єднані, і тільки об’єднані ми це подолаємо».

Ця фраза, ці слова передбачають нам те, що має статися. Вони як море, що відступає на наших очах, який передбачає хвилю, цунамі, яке сильно вдарить по нас і спустошить нас. І скільки б зараз не звучала сирена, уникнути удару об берег уже пізно, Ми можемо лише чекати його прибуття і сподіватися, що він зробить це з якомога меншою силою..

Як підготуватися як окрема особа, як суспільство до того, до чого ніхто не готовий? Не зрозумійте нас неправильно, ми говоримо про психологічну підготовку, а не про передбачення подій (що буде проаналізовано в майбутньому).

Сьогодні вранці вони прибувають до нас перші зображення павільйонів IFEMA, повних ліжок, досі порожній, очікуючи прибуття поранених бійців. Це війна.

Підлога здається холодною, як і самотність тих, хто веде цю боротьбу.

У розвиненому цифровому суспільстві, в якому нам довелося жити, ми знову бачимо фотографії, які не дуже відрізняються від фотографій столітньої давнини.. Знову чекаємо щоденної хроніки бою, бойового звіту, вірячи, що наші війська, не маючи жодних ресурсів, сьогодні зуміли змусити ворога відступити.

І як у минулому, швачки шиють, а люди будують «зброю» (за допомогою 3D-принтерів). Солдатів шукають серед тих, хто раніше був цивільним населенням, тисячі «ветеранів»-добровольців і перша лінія бою чіпляється за маленькі перемоги щоб підняти бойовий дух своїх військ.

Вони просять нас готуватися до дуже важких днів. У ці часи, коли багато хто вірить, що вони Черчилль, Як підготуватися до того, до чого ніхто не готовий?

З єдиною силою… наших оплесків.