Стільки анонсованих катастроф... і врешті ось це

Якщо журналістика в 10-ті Це було через поверховість.

Ми почали те десятиліття ще з газета під пахвою. Багато людей тоді купували газету в кіоску, один-два рази на тиждень, особливо в неділю. Якийсь божевільний навіть робив це щодня...

Газета ще у 2010 р. Це була фізична річ, яка була розроблена в редакції протягом багатьох годин роботи, і такою була виготовлено у фізичній друкарні для тисяч або сотнями тисяч, з тоннами й тоннами чорнила й паперу. Коли він вийшов на вулицю, в ньому була вчорашня новина. Зараз це здається нам майже немислимим, але так було... в ті часи передісторія. Були навіть статті та дослідження, які готувалися тижнями. Будьте вражені. Для негайного, завжди був телевізор, увімкнений багато годин на кухні, у вітальні.

Не те, щоб тоді все було чудово. Були також маніпуляції та брехня, широка кисть і легкий заголовок, але принаймні були вільні місця для роздумів і довгострокової перспективи. Тепер здається навіть не це.

Тому що Все змінилося буквально за пару років. Раптом став інтернет вірусний і люди почали думати, що платити два євро на день, щоб читати новини назад, було божевіллям. Хвиля повністю безкоштовно Воно заполонило все, від книг до фільмів і, звичайно, пресу. З нею прийшов інший: той з «легкий клік».

Читачеві більше не доводилося повільно вибирати ту чи іншу газету в газетному кіоску, оплачувати її на місці парою монет, витягнутими з кишені, а він мав усе під рукою у власному домі. Це було щось фантастичне, чи не так? Ну так, але хабіа дві проблеми: одна більш прозаїчна, а інша психологічна.

El прозаїчний полягає в тому, що газети почали мати важкий час зводити кінці з кінцями: паперові, тому що їх купує все менше людей, і нові цифрові, тому що їх ніхто не купує; Вони вийшли на волю. Ніхто не любить бути закритими, тому вони вступили в шалену битву, щоб привернути увагу та перемогти. аудиторія.

Проблема психологічний або психосоціальний, Люди стали менш вимогливими і швидко замінили традиційне та важливе рішення про те, з якої газети отримувати інформацію, чотирнадцятьма абсолютно несуттєвими щоденними рішеннями (клацніть тут, клацніть там...), заснованими на імпульсах моменту.

Обидві події привели пресу до одного шляху: візити повинні були бути прибутковими, найняти привабливу рекламу, збалансувати прибуток, постукати в двері адміністрацій, які благають про субсидії, знизити витрати (заробітна плата) і, зрештою, негайно привернути увагу примхливого читача переконливими, привабливими, вражаючими заголовками. ..

Так раптово, між 2011 і 2015 роками Ми були наповнені метеоритами, які мали зіткнутися із Землею, сонячні бурі, від яких ми б засмажилися за лічені години, літаючі корови та сотні тисяч інших катастроф і абсурдних речей. Результат, через надмірне опромінення, був a загальна імунізація проти привабливих заголовків, щоб більше ніхто ні в що не вірив і ніхто нічого не сприймав всерйоз. Усе є спазматичним клацанням, коли читач (який, зрештою, є тією самою особою, що й виборець) перескакує від легкого до легкого й не хоче, щоб його заплутали чи змусили задуматися.

Політика продовжувала йти тим же шляхом, звичайно, тому що вимоги тих, хто голосує, мають бути задоволені. Отже, якщо наш каста лідер завжди говорив достатньо дурниць, щоб догодити парафії, Тривіалізація останніх років ще більше посилила цю тенденцію. Популістські дискурси розростаються як гриби в усіх точках ідеологічного спектру. Це не справа чи справа: це стосується всього суспільства.

І сказано, і зроблено. Ми були в 2014 чи 2015 роках, і в оточенні чергових сотень тисяч оголошених катастроф, вони попереджали нас про справжня катастрофа. Але ми сміємося з цього. Ми цього не читали і не знали. Шум оточує все і робить все несуттєвим.

Так оголошення пандемії, повторний, серйозний, з даними, Для читача це був лише черговий заголовок серед тисячі заголовків. Ще одна новина, яку слід забути, як п’ятнадцята новина, навіть у найсерйознішій поворотний (прямо біля реклами, яка пояснювала, що сталося з Летицією Сабатер, або яка розповідала, що для нормальної роботи кишечника ми повинні їсти зварені круто яйця).

Тих, хто попереджав настання однієї (чи багатьох) пандемій були знехтувані. Не допомогло навіть те, що вони з’явилися в небі зірки що це підтвердило, дзвонить «Ебола», «пташиний грип», «ГРВІ», «грип А»тощо тощо Оскільки вони не постукали безпосередньо в наші двері, ми заховали їх у своєму розумі, поза анекдотом, наче це була чергова нісенітниця.

Катастрофа, що насувається, була описана точно, майже до міліметра авторизовані голоси, і навіть мав деякі захисників із присутністю ЗМІ. Але навіть прогноз був насичений таким апокаліптичним відтінком, що ми з нього сміялися. Як той, хто чує дощ.

Зіткнувшись з таким очевидним ризиком, Достатнє запобігання пандемії коштувало б нам, Якби ми зробили це, коли прийшов час, тисячна частина того, що для нас означатиме терпіти це зараз. Це в грошах, не кажучи вже про людські життя.

Але давайте на мить поміркуємо:Що б сказали ми, виборці? якби будь-який уряд, або, ще краще, група урядів, витрачали кілька мільярдів доларів протягом кожного з цих років, щоб забезпечити нас необхідними засобами для протистояння? Який правитель міг понести критику за «викидання» таких сум на смітник?

Запобігання пандемії означало б, що вона ніколи не досягла б того виміру, якого набула. І якщо так: Що б ми сказали зараз про гроші, вкладені, щоб уникнути того, чого б ніколи не сталося? Який соковитий шматок може отримати опозиція, будь-яка опозиція з таким діалектичним арсеналом?

Covid-19 має змусити нас замислитися над критеріями, за якими ми оцінюємо політику уряду. Хіба ми не поставили на перше місце негайні, популістські заходи, результати виборів, а не довгострокові бачення? Звинувачувати тих, хто при владі, просто, і це також важлива демократична вправа, але Чи не всі ми, як суспільство, несемо значну відповідальність за пройдений шлях?

Сьогодні одні звинувачують владу, тому що вона пізно і погано вирішила (кажуть), а інші звинувачують опозицію, бо коли вона керувала, вона розвалила громадськість (кажуть), але цікаво Жоден із них не намагається заперечити провину, яку приписують їм їхні противники. Кожен у своїй бульбашці, кожен зі своєю промовою, важливіше облити брудом ворог Вони визнають, що зробили не так наш.

Ми не можемо запропонувати людям повернутися до читання вдумливих паперових газет, тому що світ, у якому це було можливо, ніколи не повернеться. Але ми маємо зробити трохи педагогіки, щоб люди перестали шалено клацати, більше аналізували та мали критичний дух.. Щоб час від часу слухали експертів, науковців, тих, хто знає, а не останнього політика, який говорить, було б нечувано. І якби ми нагороджували спокійну промову, а не піднесену, то це був би кінець.

Ми повинні вирішити ніколи не забувати цей важкий урок. Відрізнити сміття, яке нас оточує, від якісного контенту складно., але є лише один спосіб зробити це: за допомогою час і критичний дух. Не дати захопитися аморфній партійності, буттю вимогливий до тих наша сторона а не з протилежними, ми б багато виграли. Лише тоді ми можемо вимагати від урядів ухвалення довгострокової політики, і лише тоді вони будуть готові її проводити, навіть якщо вони не забезпечуватимуть короткострокових переваг на виборах.

Тому що, коли ми вийдемо з цього, ми будемо продовжувати, як і раніше, ми підемо погано, до біса погано, до наступного.