PSOE у вирішальні години

Вибори 26-го року залишили панораму місць, дуже схожу на попередні: Конгрес трохи правий, але без чіткої більшості. З точки зору голосів, зрушення вправо було значним, але ефект був послабленим, оскільки Unidos Podemos отримує місця завдяки злиттю. Виборча арифметика прийшла на допомогу лівим, які представили себе єдиними: інакше відкат був би набагато більшим.

Що стосується голосів, то група PSOE плюс Ciudadanos повторює свій відсоток, тому жартівник міг зробити висновок, що відбулася передача голосів від Podemos до PP. Ми вже розповідали в статті від 18 квітня, використовуючи прямо протилежний приклад, чому це не так. Свою роль відіграє утримання від голосування, а також проміжні рухи між одними та іншими партіями. У тій статті, написаній у час збігів, ейфорії та несподіванок, було сказано й інше: «Може виникнути багато інших рухів: ніщо не буде таким, як здається. І вражаючі розвороти можуть прийти звідти, де їх найменше очікують. Будьте обережні з поспішними висновками, тому що вони майже напевно будуть помилковими: реальність, що лежить в основі, завжди складніша».

Через два місяці ванна реальності розставляє речі на свої місця. Тріумфалістичні аналізи були дуже численні серед послідовників Podemos, і вони різко зазнали краху. Тож ми майже можемо сказати, що після 26-го року ціле покоління втратило виборчу невинність. У цьому сенсі сталося те, що мало статися: тепер ми всі дорослі, бо невинність втрачається лише раз і назавжди.

А тепер що? Хоча парламентська арифметика дуже схожа на попередню, але змінилася схильність, психологія кожного. Наприклад, можливий уряд PSOE+UP+Ciudadanos все ще є математично таким же можливим, як і три місяці тому, але в новій ситуації це щось набагато далі.

Виборці винесли вердикт: вони хочуть уряд і хочуть його зараз. Що стосується альтернативи безперервності чи розриву, то вони обрали перше. Політики це знають, суспільство це знає, тому тепер вони повинні грати в нову гру, в якій, маючи схожі карти, наміри гравців зовсім інші.

З чотирьох головних акторів є троє, які дуже чітко розуміють свою роль. ПП хоче керувати і вимагатиме свого права на це. Ciudadanos встановить умови, щоб його роль вважалася актуальною, а потім сприятиме цьому уряду. Unidos Podemos, зі свого боку, зацікавлений представити себе як альтернативу опозиції, а потім спробувати штурмувати небо. Ніхто не буде звинувачувати жодну з цих трьох груп у цьому, тому що це саме те, що всі вони вважають, що вони повинні робити.

Тільки PSOE все ще в повітрі, заплутавшись у павутині. Країна в цілому вимагає уряду і звинувачуватиме його, якщо його не буде, але більшість її виборців рішуче відкидають Народну партію.

Що, в біса, PSOE може зробити, щоб зберегти обличчя? Він не може просто здатися ПП, тому що його виборці не терпітимуть цього, а Podemos скористається можливістю взяти на себе лідерство в опозиції. Але він не може, скільки б не намагався Санчес, продовжувати грати з винаходом «коаліції змін». PSOE+ Podemos+Громадяни, тому що ми більше не в них, і тому що це не приносить жодної переваги Ciudadanos і Podemos.

Конклав, який PSOE збирається провести цими вихідними, буде фундаментальним. Вони повинні щось витягнути з капелюха: знайти творче рішення, щоб зберегти обличчя і не залишити поле відкритим для своїх суперників. Сьогодні, у п'ятницю, важко уявити, як вони можуть цього досягти. Інші три партії вже знають, що вони збираються грати, але PSOE ще не знайшов свого місця. І якщо завтра він не почне цього знаходити, він може закінчитися тим, що залишить опозицію в руках Podemos, примирливу роль у Ciudadanos і ярлик «єдиної великої серйозної партії» в руках PP.

Що ж їм тоді залишиться?